Ієронім Босх

Містичне фентезі. Геній жаху, сміху та олійних фарб

Фінальна лекція циклу про короткий шлях «від великого до смішного», а водночас — друга лекція, присвячена дивовижним жахам і божественним страхіттям найзагадковішого нідерландського художника.

Про таємничі для нас і цілком зрозумілі для сучасників Босха джерела його натхнення та візії.

Jheronimus Anthonissoen van Aken (нідерландська мова).

Часто лекції про Босха починають зі знаменитої дошки «Несення хреста» з Гента, де всі обличчя — це карикатури, окрім Христа. Але є нюанс: фахівці впевнені, що це не Босх. Це надто плакатно і лубочно для нього, швидше за все — маньєризм середини XVI століття. Справжній Босх тонший: він не засуджує, він співчуває, навіть коли пише грішників.

Поки в Італії (Леонардо, Мікеланджело) вивчали анатомію в моргах і будували ідеальну перспективу, Північне Відродження (Нідерланди) пішло іншим шляхом. Вони ставили на технологію олійного живопису. Їхні картини світяться зсередини, як коштовне каміння, бо там художник — це передусім ювелір. Босх — яскравий представник цієї «ювелірної» школи.

Його справжнє ім’я — Єрун ван Акен, він із родини художників. Жив у місті Гертогенбос (звідси і псевдонім — «з Босха»), вдало одружився і все життя прожив майже безвиїзно. Він був поважною людиною, членом елітарного Братства Богоматері, а не божевільним одинаком.

Босх творив в епоху тотального очікування Апокаліпсису, який «точно» мав настати у 1500 році.
Тому його творчість пронизана есхатологією:

• «Сім смертних гріхів»: Картина висіла в спальні короля Філіпа II як нагадування: «Пам’ятай про смерть» (Memento mori)
• «Корабель дурнів»: Сатира на суспільство, де монахи розважаються, люди об’їдаються, а корабель нікуди не пливе, бо крізь нього проросло дерево
• «Віз сіна»: Геніальна алегорія жадібності. Сіно — це земні блага. Всі намагаються урвати шматок, поки демони тягнуть цей віз прямісінько в Пекло

«Сад земних насолод» та музичне Пекло Це найвідоміший триптих. Центральна частина схожа на «аквапарк» людства: можливо, це світ, яким би він був без гріхопадіння — суцільна наївна хтивість. А от у Пеклі (права створка) повно музичних інструментів. Чому? Босх, ймовірно, ненавидів модну поліфонію, вважаючи, що справжня молитва можлива лише під один інструмент.

Цікава деталь: знамените зображення вух із ножем — це, можливо, просто «рекламна інтеграція» місцевої майстерні з виробництва ножів, чиє клеймо виглядало саме так.

Фантазія Босха не на порожньому місці виросла. Він надихався «маргіналіями» — малюнками на полях середньовічних рукописів. Там зображали дивовижних істот, які, за легендами, жили у царстві пресвітера Йоана (десь між Вірменією та Індією). Несподіваний зв’язок: Легенди про це царство ведуть нас до Ефіопії, династії Соломонидів і, зрештою, до растафаріанства та Боба Марлі. Ось такий культурний міст від Босха до регі!

Лекція завершується оглядом «Поклоніння волхвів» — мабуть, найулюбленішої та найсвітлішої речі Босха. Тут і розкішні вбрання (франкфуртський фейс-контроль би позаздрив), і дивні деталі на кшталт Антихриста, що визирає з дверей хліва.

Босх був надовго забутий, його вважали архаїчним у часи бароко та Просвітництва. Але у XX столітті сюрреалісти відкрили його заново. Сьогодні він — суперзірка, чиї роботи можна розглядати безкінечно, знаходячи все нові й нові сенси.