Джеймс Вістлер

Симфонії, аранжування і ноктюрни

Неакадемічне мистецтвознавство — Костянтин Пономарьов

Вест-Пойнтська картографія, «Салон знедолених» (Salon des Refusés), Наполеон III, Гюстав Курбе, Паризька всесвітня виставка, «Походження світу» і Джоанна Гіффернан (Joanna Hiffernan), а найголовніше — «симфонії» і «аранжування» дивного і приголомшливого Джеймса Еббота Мак-Нейла Вістлера.

Аранжування в сірому та чорному № 1 (Портрет матері художника)

Каміль Коро і Гюстав Курбе були його вчителями, але ще більше — японське мистецтво епохи Едо та стиль укійо-е. Він пише все відразу — близьку та кохану, реальну людину та ілюзію, перше враження — у кращих традиціях імпресіоністів, і останній фантом прерафаелітів.

Він пише чи то божество, чи то демона. Найдавніший образ Кібели, але з хусткою в руках. Він пише її слухняною, у профіль, як писали майстри кватроченто легендарних жінок (нехай вибачать мені таке порівняння!) із сімей Сфорца, Колонна та Монтефельтро…

Її чоловік побудував у Росії залізницю, що зв’язала столицю з Першопрестольною, але звідти їй доставили лише його тіло. Вона до кінця життя вдягла чорне. Суворий, аскетичний вигляд добропорядної вдови, що безумовно відзначать у своїх щоденниках (щоденники були у великій моді) сусіди та друзі вдома.

У той же час на іншому боці Атлантики втратила коханого ще одна жінка і теж до кінця життя вдягла чорну сукню та білий очіпок. Одна увійшла в історію, давши світові одного з найбільших англо-американських живописців, інша дала ім’я своїй епосі — вікторіанство.

Вістлер написав портрет матері як королеви. Жінка на численних портретах, що сидить на коні в парку Балморала, швидше нагадує дружину інженера-шляховика. Але, мабуть, сказане — лише недоречна іронія надто вимогливого стиліста. Вважатимемо, що я цього не писав.

Вістлер. «Портрет матері художника». Костянтин Пономарьов. Не написане, бо надруковано.