ТГШ

Сцена 1. Мазурка

1859. Петербург. 45-річний Шевченко сидить у трактирі, прямо над яким знаходиться квартира його друга, історика Миколи Костомарова. Після заслання, за два роки до смерті. Втомлений, хворий. Чекаючи за чаєм із ромом, він згадує своє життя. Звучить мелодія — Шевченко нарешті пригадує, де ж чув її.

Сцена 2. Український Версаль

Мелодія переносить ТГШ у минуле. Спогад про 1843 рік, Мойсівка, маєток багатої поміщиці Тетяни Волховської, де збиралася вся українська аристократія. Літо. 29-річний Шевченко потрапляє на бал. Високе товариство у захваті. ТГШ — модний поет. Панночки оточують поета увагою — він для них суперзірка. Від того, що він говорить, портрет Царя Миколи I аж похитнувся на стіні.

Сцена 3. Блакитна Квітка

Поруч із ТГШ залишається лише Ганна Закревська, в яку поет закохується з першого погляду. Вона — заміжня, чоловік Платон Закревський — удвічі за неї старший. Ведуть грайливу розмову, фліртують, Шевченко мріє намалювати її портрет. Просить у неї на згадку блакитну квітку з сукні. Ганна віджартовується, але ТГШ таки зриває квітку сам.

Сцена 4. Мочиморди. Посвята

Поета виводять і посвячують у Товариство Мочиморд. П’ють, говорять про свободу та ритуали спільноти. Лунає та сама музика, що знову переносить поета у часі.

Сцена 5. Костомаров. Теорія і практика

1858. Петербург. Лунає мелодія — ТГШ замовляє її знову і знову. Нав’язливою мелодією він намагається роздратувати Костомарова і «викурити його з історичної нори». Той готується до лекції й виходити не збирається. Але нарешті обурений Костомаров спускається до трактиру. Пояснює, що мусить ще працювати, але Шевченко не хоче слухати. Обіймаються, говорять про науку. ТГШ запевняє, що у науці він насамперед — практик. Костомаров пригадує, як Шевченко привіз йому з експедиції череп.

Сцена 6. Інтермедія «Москаль і Смерть»

Череп перетворюється на Смерть із Шевченкової гравюри «Казка». Освітлення — контрастне, персонажі на сцені стають наче чорно-білими. На офорті Смерть в українському вбранні зустрічає Москаля. Смерть запитує Москаля, звідки табачок, бере його на кпини.
— А відкіля і куди Бог несе, господа москалю? І де таку табачку брали?
— Из самой Расеи идем на тот свет, сударыня смерть!.. а табачок истинно Лубенский. Смерть обіцяє йому підкурити. У темряві загоряються свічки.

Сцена 7. Княжна і поет

«Доки смерть не розлучить нас», — молиться княжна Варвара Рєпніна. 35-річна княжна закохана у ТГШ, але вони — не пара. Вона — дочка генерал-губернатора Малоросії, він — колишній кріпак, ще й молодший за неї. Поет гостює у їхньому маєтку в Яготині. Пише для неї поему «Тризна». Варвара розуміє, що любитиме його завжди.

Сцена 8. Мочиморди. Бенкет

Березова Рудка на Полтавщині, родинний маєток Закревських. Засідання товариства Мочиморд. Обговорюють істину у вині, довгу та виснажливу війну на Кавказі, куди згодом вирушить один з друзів ТГШ — Яків де Бальмен. Розмови антиімперські. Про «багно і самодержавіє», яке їх оточує. Про свободу, настрої суспільства, потребу скасувати кріпацтво. Весь час за ними «позирає» Портрет Царя.

Сцена 9. Між княжною і Мочимордами

Листопад 1843. Шевченко хворіє у маєтку Рєпніних у Яготині, пише в ліжку листа Віктору Закревському. Виносячи листа, зустрічається з Варварою. Княжна сварить Шевченка за дружбу з Мочимордами. За тим, як вона розмовляє з ним, відчувається, що вона закохана. Шевченко все розуміє, дещо маніпулює увагою жінки. Каже, що любить її — але ж як друга. Варвара залишається сама, хвилюється, що він марнує свій талант, розмірковує про майбутнє. Майбутнє — невтішне.

Сцена 10. Із забороною писати й малювати

ТГШ — серед стосів паперу і книжок працює, пише. Москаль забирає частину аркушів і підносить Портретові Царя. Той читає — і його охоплює лють. Цар Микола І обурений віршами Шевченка, українською мовою, таємною діяльністю Кирило-Мефодіївського братства. Підписує указ «Із забороною
писати й малювати». Москаль арештовує ТГШ. ТГШ виголошує полум’яну промову «Без заборон писати й малювати».

Сцена 11. Сушені карасі

Петербург, трактир. Шевченко критикує російську кухню і згадує улюблену страву — борщ із сушеними карасями. ТГШ зізнається, що хотів би мати дружину і свій дім. Згадує про друга-мочиморду — Якова де Бальмена, який загинув на Кавказі. Читає Костомарову рядки з «Кавказу», який присвятив Якову.

Сцена 12. Тост за Незалежність

1848, квітень, знову бал у Волховської, з’їхалися три повіти. Мочиморди змагаються у вправності виголошення тостів, розмовляють про свободу. Москаль у образі місцевого поміщика планує підготувати доноси на них. Серед гамірного товариства, випивши шампанського, Його Високоп’янійшество Віктор Закревський виголошує тост — запрошує «випорожнити чарку за щастя новопроголошеної французької республіки». Мочиморди підтримують — «Ура!», «Краще вже, панове, випиймо за славу прийдешньої української республіки!». Публіка на мить замовкає. Гусари напружуються. Москаль доносить Портрету Царя. Мочиморди випивають, з ними п’є навіть Смерть, яка відтоді на сцені. Бал продовжується. Присутні «відтворюють» картину Делакруа «Свобода, що веде народ».

Сцена 13. Барикади

2013, грудень. Київ. Майдан. Революція Гідності. Мочиморди — вже в одязі протестувальників. Серед них Яків де Бальмен — асоціація з ним з’являється одразу, як бачимо фото Сергія Нігояна. Починається остання велика війна …
2022. Звільнена Балаклія на Харківщині. Українські військові знімають із білборда російську символіку «Мы с россией один народ». Під ними — рядки Шевченка «Борітеся — поборете!».
Смерть нарешті прикурює Москалю.